Як патріоти, найбільше добро,
що ми можемо зробити для свого народу —
це передати йому спасаючу вістку Христової Євангелії на його рідній українській мові.  
                                             Др. Іван Ковальчук                                     

                                                                          

ЩО БІБЛІЯ КАЖЕ ПРО ПАТРІОТИЗМ?


 

У роках 1946-49, ми жили в північній частині Аргентини. Там знаходилася невелика громада віруючих євангельських християн. За винятком однієї родини, всі були українці, але богослуження відбувалися виключно в російській мові. Мій тато звернувся до проводячого громади з проханням, щоб на богослуженнях час-від-часу включати пісні в українській мові. Відповідь була: “Юріє, ти хочеш будувати Україну в Аргентині. її ніколи не було, нема і не буде. Націоналізм — це гріх!”


Своїм дитячим розумом мені було тяжко збагнути проблему національної ідентичности нашого народу. Від того часу минуло багато років, багато-чого змінилося, але справа національної свідомости нашого народу продовжує бути великою болючою проблемою.


Що є патріотизм?


 Словник української мови, виданий Академією Наук Української РСР, подає таке пояснення: «Патріотизм - це любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертву й подвиги. Патріотизм одно з найбільш глибоких почуттів, закріплених віками і тисячоліттями відособлених відчизн». На питання: Хто є патріотом? Словник англійської мови відповідає: «Патріот - це особа, яка любить, підтримує й обороняє свою батьківщину».

Нашому українському народові накинули думку, що патріотизм — це те саме що націоналізм, нацизм, або фашизм, а тому патріотизм треба вважати як велике зло. Багатьох із нашого народу смиренно прийняли таке фальшиве поняття. Багатьох, щоб доказати, що вони є вільні від того «зла», говорять чужою мовою й навіть приписують собі чужу національність.



Що Біблія каже про патріотизм?


Вона яскраво говорить про той факт, що найбільші біблійні діячі, були великими патріотами. Наприклад Мойсей, «коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євр.11:24-25). Чи це не патріотизм?
Через любов до свого народу Мойсей відрікся всіх розкошів, привілеїв і навіть перспективи стати фараоном, що вспадкував би, будучи сином дочки фараонової. Він волів краще страждати зі своїм народом, аби досягнути для нього чогось кращого. В дорозі до обіцяної землі Ізраїль грішив. Бог бажав покінчити з ним. Мойсей заступається й просить прощення: «А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав» (Вих. 32:32). Покласти своє життя за свій народ це оптимальна жертва патріота, але бути витертим із книги Божої — це щось поза межами людського розуміння. Мойсей був готовий на все ради свого любого народу.

Візьмімо приклад із Нового Заповіту ап. Павла. Він уважав себе «з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв» (Фил.3:5). Його ми називаємо апостолом народів, але він ніколи не вагався визнавати свою національність і любов до свого народу. Як Мойсей, так і Павло, були готові на все ради свого народу. Зверніть увагу на наступні слова ап. Павла: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом» (Рим.9:1-3).

 Як патріоти, найбільше добро, що можемо зробити для свого народу — це передати йому спасаючу вістку Христової Євангелії на його рідній українській мові.

Можна було би багато сказати про патріотизм Естери, Мордехая, Неємії, Ездри й інших, які були готові пожертвувати своїм життям ради добра свого народу. Вони поризикували своїм добробутом і життям, аби спасти свій народ від загибелі.


Романс із російською мовою.


Століттями Україна знаходилася під окупацією своїх незичливих сусідів, які програмово застосовували різні методи, щоб асимілювати наш народ і стерти з лиця землі всяку свідомість про українство. Часто наші люди йшли на послуги своїм ворогам. Багатьох закохалися з російською мовою, а що ще гірше — зненавиділи свою.
Багато українців і досі тримаються накинутої їм думки, що українська мова не є мовою, а є селянським діалектом. «Було б понижуючим говорити до грамотних людей такою мовою», — кажуть вони. При цьому вважають російську мову вищою мовою, мовою освічених людей.

Найчастіша вимовка церков, які тримаються російської мови на своїх богослуженнях є: «В нас є кілька сімей, які не розуміють по-українськи, а тому мусимо триматися російської мови, її всі розуміють». Так виходить, що українці мусять розуміти й говорити по-російськи ради росіян, але росіяни не мусять розуміти по-українськи. Найчастіше буває, що велика більшість у церквах є українці, але вони мусять іти на уступки. Як тільки українці виявлять якісь почуття до своєї мови, зараз їх називають «націоналістами». Чи це є справедливим? Хіба це по-Божому?

Багато з наших церков назвали свої церкви «слов'янськими», мовляв, усі слов'янські народи включені й усі мають рівні права, але найчастіше це лише гарна «кришка», щоб під нею усе провадити по-російськи. Хтось дав гарну відповідь на питання: ”Хто є слов‘яни? Слов‘яни – це українці, які говорять по-російськи!”

1991 рік залишиться славним роком для України, як дата проголошення своєї незалежности. Без одного вистрілу, чудом Божим, Україна стала вільною й суверенною Державою. На диво, не всі українці раді волею України. Багатьох і далі готові нести ярмо поневолення, зокрема що торкається мови. Замість того, щоб з радістю вхопитися за своє рідне й порвати всякі кайдани неволі минулого, вони й далі тримаються чужого.
Хтось сказав: «Бог вивів ізраїльтян із Єгипту за один день, але вивести Єгипет із ізраїльтян забрало сорок років». Щось подібного можна сподіватися й відносно українців. Коли уряд України прикладає всі свої старання для відродження нашої Батьківщини, ми баптисти мали б приєднатися до цих старань і бути світлом, тобто бути першими у цій благородній праці. Ми покликані шанувати й любити свій народ, свою мову й культуру й ці почуття передати нашим дітям і внукам.

Де границі? Південна Америка залишиться для мене сумною картиною через крайності в цьому напрямку, як з одного так і з другого боку. Ми покликані бути свідомими українцями, любити свій народ, свою культуру, свою мову й свої звичаї, але в той же самий час, ми повинні бути толерантними до т. з. «несвідомих українців». Ми повинні любити «зрусифікованих» українців. Маємо любити й шанувати росіян. Це ж са-ме мають робити й росіяни у відношенні до українців. Нехай національна справа не доводить нас до ненависти й зневажання одні одних. На жаль, історія нашого українського руху переповнена сумними випадками в цьому напрямку. Нехай вони не повторуються!


Приклад до наслідування.


Батьки США були глибоко віруючими людьми й у той же самий час великими патріотами. Хоч в Америці церква і держава відокремлені, але в проводі нашої країни завжди були урядовці, які любили Бога й були великими патріотами. Не було б перебільшенням сказати, що в жилах американців, у крові циркулює патріотизм, маленький приклад: Пат Тілман — американська футбольна зірка, після атаки на Америку 11 вересня 2001 року, відкликав контракт на три мільйони з половиною долярів і добровільно прилучився до американського війська, щоб воювати проти терористів в Афганістані. Там він поклав своє молоде життя. Америка вшановує його, як свого великого патріота-героя.

Американські віруючі серйозно ставляться до своїх патріо¬тичних відповідальностей: моляться за свою країну, приймають участь у голосуванні, платять податки, виконують закони тощо. Президент Кенеді залишився в історії своїм славним кличем: «Не питайся, що країна може зробити для тебе, а питайся, що ти можеш зробити для неї». Це робить Америку величною, могутньою й благословенною країною. Такий приклад вартий до наслідування.

 

Пора всім українцям пробудитися від національного сну. Пора почати любити свою мову й культуру, як дарунки від нашого Творця. Пора молитися за нашу Батьківщину й робити все можливе для її відн

овлення її кращого майбутнього.
Пора передати своїм дітям, внукам і правнукам любов до всього рідного!


by Др. Іван Ковальчук

читайте такoж

 8 Вopoгiв Успiху

Під час цьогорічної відпустки з друзями на Дністровській затоці Бакота (Хмельниччина) ми мали змогу постійно і небезуспішно ловити рибу.

Єдність Церкви

Оберігати єдність своєї церкви є нашим обов'язком (Еф.4:3)... пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Єдність настільки важлива, що Новий Заповіт приділяє їй більше уваги, ніж,,,

Стрес

Після важкого нічного відпочинку, Тарас залишив свій дім, прямуючи на роботу. Коли в‘їжджав на головну трасу, велика вантажна машина, затрубивши, майже наїхала на нього.

П’ять біблійних орієнтирів для Служіння жінок

Історія і теперішнє вказує на значне та посвячене служіння жінок.
Коли ми хочемо зазирнути в майбутнє жіночого служіння, то важливо його розглядати насамперед у світлі вчення Писання,..